Поради батькам, які бажають розвивати здібності своїх дітей

Поради батькам, які бажають розвивати здібності своїх дітей

1.    Не стримуйте розкриття потенційних можливостей психіки. 

2.    Уникайте однобокості в навчанні та вихованні. 

3.    Не позбавляйте дитину ігор, забав, казок, створюйте умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності. 

4.    Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, кохання, повага до себе і до оточуючих), тому що людина, енергія якої скована загальними потребами, проблемами, найменше спроможна досягти висот самовираження. 

5.    Залишайте дитину на самоті і дозволяйте їй займатися своїми справами. Пам'ятайте, якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас. 

6.    Підтримуйте здібності дитини до творчості і співчувайте у випадку невдачі, уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини. 

7.    Будьте терпимими до ідей, поважайте допитливість, реагуйте на запитання дитини. Навчати потрібно не тому, що може сама дитина, а тому, що вона опанує з допомогою дорослого, показу, підказки.

             

      Від забуття до безсмертя... 

   Епоха не цінує геніїв за їхнього життя – вона згадує про них надто пізно. Якась жорстока закономірність : час палить, нищить генія невблаганними вироками, а коли збагне, що дух його – безсмертний, схиляється в пошані і каятті.

      Чому так?..

Такий складний шлях, крізь терни, пройшов мій земляк Василь Семенович Стус, який народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області.   

Вже перша зірочка зійшла-свята вечеря підійшла…
( 6 січня - Святий Вечір )

З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Зима.

    Зима. Навколо біліють сніги. Мороз ніби пензлем розмалював вікна. Дерева обсипані інеєм і обліплені снігом. Нерухомі, білі, немов кришталеві, стоять вони, як у казці, і сяють самоцвітами від першого променя січневого сонця. Ранок. Над кожною хатою стовпом в’ється дим. Тихо. Здасться, що село ще спить: на вулицях нема нікого. Але в кожній хаті давно кипить робота...

Твір, що єднає теперішнє, минуле та майбутнє

      6 січня 1845 року  в м. Переяславі під час важкої хвороби                        Т. Г. Шевченко написав " Заповіт".

      Тарас Григорович гостював на Переяславщині у поміщика-декабриста     С. Н. Самойлова. Тут він, застудившись, захворів. 24 грудня стан його різко погіршав — запалення легенів. Самойлов, побоюючись ще гіршого, відправляють поета в Переяслав до Козачковського. Тяжко було в дорозі, нелегше і по прибутті, хоч лікар-приятель зробив усе можливе. Прийшла невесела думка, що це, може, останні години його життя. Так не хотілося умирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. Але до всього треба бути готовому. Якщо, отже, смерть, то треба сказати людям останнє слово. Нелюдськими зусиллями перемагаючи хворобу, якось підвівся і ослаблими руками запалив свічку. На папір лягли перші такі страшні для молодої людини слова:
Як умру, то поховайте
Мене…