Оповідання Василя Сухомлинського
Ледача подушка
(оповідання)
Маленькій Яринці треба рано-рано вставати, до дитячого
садка йти. А не хочеться, ой, як не хочеться! Увечері і питає Яринка дідуся:
-
І чого це
я рано ніяк не прокинуся?
-
Це
подушка в тебе ледача, - каже дідусь. – Ото саме тоді, як вставати не хочеться,
візьми її, винеси на свіже повітря і добряче вибий – вона й не буде ледача…
Петрик, собака і кошеня
(оповідання)
Маленький
хлопчик Петрик ішов стежкою в сад. Бачить, біжить назустріч чорний кудлатий
собака.
Петрик
злякався, хотів тікати. Та раптом до його ніг притулилося маленьке кошеня. Воно
втекло від собаки й просило Петрика: «Захисти мене, хлопчику, від цього
страшного звіра».
Стоїть
Петрик, дивиться на кошеня, а воно підняло голову до нього і жалібно нявчить.
Собака
зупинився, злякано подивився на Петрика й сховався в кущах.
Конвалія в саду
(оповідання)
Петрик уранці прийшов у сад і побачив конвалію.
Зачарований дивною красою квітки, хлопчик довго стояв перед нею. «Зірву квітку,
поставлю в вазу на столі, – подумав Петрик. – Красиво буде в кімнаті».
Він простяг руку, щоб зірвати квітку, та враз уявив
собі: що ж станеться із садом без конвалії? Затулив долонями квітку, і в саду
стало похмуро й незатишно. На зелені листки впала сіра тінь, замовкли пташки.
Петрик відтулив квітку, і на деревах знов почувся
пташиний спів.
«Он яка ти, дивовижна квітко, – подумав Петрик. – Хіба
ж можна тебе зривати й нести до кімнати?»
Як бджілка знаходить квітку
конвалії
(оповідання)
Вилетіла з вулика бджілка. Літає над пасікою й
прислухається. Чує, десь далеко-далеко дзвенять голосні дзвіночки. Летить
бджілка на музику дзвіночків. Прилітає до лісу. А то дзвонить квіти конвалії.
Кожна квітка – маленький срібний дзвіночок. У середині – золотий молоточок. Б’є
молоточок по сріблу – лунає дзвін – аж до пасіки лине. Ото так конвалія кличе
бджілку. Прилітає бджілка, збирає з квітки пилок та й каже:
– Дякую, квіточко…
А квітка мовчить. Вона лише зніяковіло опускає голівку.